Богдан Хмельницький

Матеріал з Інциклопедії — вільної від здорового глузду енциклопедії
Перейти до: навігація, пошук

Богдан Хмельницький — видатний український політичний діяч, творив з 1648 по 1657 рік для українців незалежну державу, причому настіки успішно, шо його послідовнікі впродовж наступних кількох десятиліть після його смерті процейкали майже всі його старання. Він зі своїми славетними воєводами не раз надавав ляхам епічних підсрачників, через що у них та тутешніх підляшків і досі дупа болить.

А деякі україньські патрійоті мають на него зуб через підписаний Хмелем у 1654 році союз з Москвою. Але, як казав класик, договір Москви з Хмельницьким у 1656 році коштував не більше за папір, на котрому той був написаний. У тому році Батько Хмель послав далекєнько Москву і їхнього государя-самодержця.

Перемогьні битви[псув.]

Є одна річ, за котру Батька Хмеля люто намагаються забути: його переможні битви. У цій статьті немає сенсу писати про поразки Батька Хмеля, оскільки це зроблять з особливим завзятьтям наші патрійоті. Не менш затято україньські патрійоті намагаються забути і його славетні та переможні битви, через що у них і існує до нього ненависьць, мовляв він Москві продався. Та яґби у нього було би все ідеяльно, то за нього би зараз не згадали і на п'ятигривневій куп'юрі його лик би не відобразявся, бо патрійотям не було би як поплакатися над його долею. І зараз буде згадано ті самі переможні битви, що розривають дупи душі патрійотів:

•   Битва при Жовтих Водах: настільки славетна, що ніхто з україньських патрійотів не знає, якого дьня вона почалася і якого закіньчилася. Тому сказю: вона почалася 29 квітня (за новим стилем) 1648 року, а закіньчилася 16 травня того ж року і за тим же стилем. Вона була досить тривалою, але Хмелеві вдалося розгромити роверове войско. Хмель вштупив у шпівпрацю з татарами, а ті доблесно пробули його союзниками і молили Аллягга за його кращу долю.
•   Битва під Корсунем: теж славетна. Ляхами керував Коля Потоцький. Перед битвов той шпалив Корсунь, аби він не дістався козакам. Але вони викрутилисі з цього ситуацію. Коля зі своїми роверцями пробирався через зарослу лісом балку, але його войско спинилося після того, як наткнулося на численні завали, влаштовані козацтвом. Тому вони у балці і заштрягли. Цим скоришталисі козаки, що одразу ж рвонулися на ляхів і почали їх люто рубаті й розриваті. З їдного боку ляхи були биті козаками Кшивоноса, з іншого — вершниками Тугай-бея, що завдяки Хмелеві стали батурами (батирами, багатирами, бегадирами чи ще якось там по-тюркськи, а по-нашому: славетними воїнами). Військо роверове було оточене і розгромлене: 12'000 було вбито, 8'000 здалосі в полон (або декого здали в полон, гепнувши поліном ззаду по потилиці в розпал битви). Серед полонених було і 80 знатних ляхів, з котрими повелися благородно.
•   Битва під Батогом. Особливо прославлена тим, що її страшаться як чорт ладану не лише україньські пісьменники, але й кіносценарісті та інша свідомо-патрійотична публиха (адекуатні патріоти взагалі пишаються будь-якими перемогами українського народу і не соромлятця про них згадувати). Відбулася вона в далекому 1652 році, але вже на початку літа. Битва славетна тим, що у ній відзначилися героїзмом татари (і кримські, і причорноморські), українці та німці (тобто тевтони, тобто фріци). Причому тевтони у ній прославилися, перебуваючи на боці ворога, воюючи на боці ляхів. І хоч вони були найманцями у ляхів, але германська ментальність (з її тягою до дисциплінованої військової служби) їм завадила перейти на бік ворога, тому вони героїчно протидіяли нам та татарам, майже повністю загинувши. Через це німецький народ може так само пишатися своїми ландскнехтами, як ми пишаємося козаками та дружинниками-русинами. Щодо перебігу битви: козаки (тобто ми) з татарами 1-го червня непомітно підійшли до лядського військового табору в урочищі Батіг. Час від часу лядські та татарські вершники вступали у бій, завдаючи один одному несамовитих прочуханів. Батури (татарські воїни) билися з ровероносцями (лядськими вершниками) цілий день. Вночі козаки щільно оточили лядський табір, а зранку почали його взяття. З одного боку на ляхів нападали батури, що своїми вигнутими шаблями та верхи на конях добряче ляхам дорікали, тому їх вважали вершниками-яхши. З іншого боку у бій з ляхами вступили козаки, зламали лядський натиск і увірвалися у сам табір, через що благґородні лядські вершники почали (як завше годить шєу) драпати кіхтями з битви, бо не паньське це діло героїчно бити шєу за полі бою. Але бундесляндерові піхотинці вирішили мужньо стоятен на полі бою і оборонятен дас табір. І з ними було чи не найважче битися, бо проти їхньої хоробрості та дисципліни було важко вистояти. До кіньця дьня славні тевтонські воякен були убитен. А керівник лядського війська Мартьчін Калінофский під час цієї битви був теж убитий. Битва закінчилася тим, що 12-15 тичок (тисяч) лядських воїнів було вбито, 6-7 тичок було взято в полон. Причому не менше 5'000 воїнів взяли в полон самі татари (не виключено, що брали в полон вищеописаним метфодом). Батько Хмель 5 тичок лядських полонених у татарів викупив і наказав їх стратити, на знак мсці за Берестечко.